| dbo:abstract
|
- اليهودية الربانية יהדות רבנית وتسمى ايضاً «اليهودية الحاخامية» أو «اليهودية التلمودية» أو «اليهودية الكلاسيكية» أو «اليهودية المعيارية» انبثقت من اليهودية الفريسيَة حيث تؤمن بان أساس الاعتقاد أن النبي موسى في جبل سيناء تلقى من الله التوراة المكتوبة ( التوراة الخمسة ) بالإضافة إلى تفسير شفوي يعرف باسم «التوراة الشفوية» التي نقلها موسى إلى الشعب.وهي شكل العقيدة اليهودية السائد بين معظم الجماعات اليهودية في العالم ابتداءً من حوالي القرن التاسع الميلادي وحتى نهاية القرن الثامن عشر. وهي عبارة استخدمها اليهود الفريسيون ليؤكدوا أن النسق الديني الذي يؤمن به الفريق الديني المعادي لهم لا يتمتع بالمطلقية وإنما هو ثمرة جهود الحاخامات الفقهاء أو بما يسموا المفتيين ( الذين فسروا التوراة (الشريعة المكتوبة) وابتدعوا الشريعة الشفوية (التوراة الشفوية أو التلمود) وجعلوها الأساس الذي تستند إليه رؤيتهم الدينية والمحور الذي تدور حوله وذلك تمييزاً لها عن اليهودية التوراتية التي تستند إلى التوراة وحسب (الشريعة المكتوبة) المرسلة من الإله. ولكن، بتحوُّل القرائين إلى جماعة دينية هامشية، أصبح مصطلحا «يهودية حاخامية» و «يهودية» مترادفين. (ar)
- El judaisme rabínic (en hebreu: יהדות רבנית) (transliterat: Yahadut Rabanit) ha estat la forma principal del judaisme des del segle vi, com a resultat de la codificació del Talmud de Babilònia. Al principi, va sorgir a partir dels fariseus i les seves creences. Posteriorment, els principis i creences es van basar en que al Mont Sinaí, Moisés va rebre de Déu la Torà escrita (Pentateuc), addicional a una explicació oral, coneguda com la Torà oral (Mixnà), que Moisés va transmetre al seu poble. El judaisme rabínic es caracteritza i contrasta amb el samaritanisme, el judaisme caraïta i els saduceus, car aquestes religions no reconeixen la Torà oral (Mixnà) com a autoritat divina, ni els procediments per interpretar les escriptures jueves. Malgrat que actualment, existeixen profundes diferències entre les diferents denominacions jueves del judaisme rabínic pel que fa a l'autoritat de la halacà i la voluntat de desafiar antigues interpretacions, tots s'identifiquen com a descendents de la mateixa tradició oral i mètodes d'anàlisi rabínic. (ca)
- Das rabbinische Judentum oder auch Rabbinische Zeit war eine rabbinische Strömung, die sich nach der Zerstörung des zweiten Jerusalemer Tempels (70 n. Chr.) zur Hauptströmung des Judentums entwickelte und ab ca. 200 n. Chr. maßgeblich Ritus und Theologie prägte. Kennzeichnend für diese Bewegung ist zum einen die Anerkennung der Autorität weniger Rabbiner als maßgeblich für die Auslegung der heiligen Schriften und zum anderen die nach der Zerstörung des Tempels notwendige neue Kultordnung, die nicht mehr in der Opferung von Tieren, sondern im Feiern von Gebetsgottesdiensten besteht. Mit dem 11. Jahrhundert war die Verständigung über Inhalte und Umfang der Schriftkorpora grundsätzlich abgeschlossen und damit der Grundstein des gelebten Judentums gelegt. (de)
- Rabena judismo aŭ rabenismo (hebree: יהדות רבנית) (transliterumo: Yahadut Rabanit) estis la ĉefa formo de judismo ekde la 6-a jarcento, rezulte de la kodigo de la Babilona Talmudo. Komence, ĝi estiĝis el la Fariseoj kaj iliaj kredoj. Poste, la rabenaj principoj baziĝis sur la kredo, ke sur la monto Sinajo, Moseo ricevis la skribitan Toraon (la Pentateuko) de Dio, aldone al buŝa klarigo, konata kiel parola Torao (Miŝno), kiun la profeto Moseo transdonis al sia popolo. la rabena judismo diferencas de aliaj tendencoj kiel samarianismo kaj karaismo, kaj ankaŭ de la kredoj de la Sadukeoj, ĉar ĉi-tiuj ne agnoskis la parolan Toraon (Miŝno) kiel parton de la dia revelacio, nek ili akceptis la rabenajn procedojn por interpreti la Tanaĥon. Malgraŭ la fakto, ke ekzistas nuntempe profundaj diferencoj inter la diversaj judaj nomoj de rabena judismo rilate al la jura aŭtoritato de la Halaĥo, kaj ekzistas en iuj el ili la volo defii la malnovajn interpretojn, ĉiuj identigas sin kiel posteulojn de la sama parola tradicio, kaj la sama metodo de talmuda kaj rabena studo. (eo)
- El judaísmo rabínico o rabinismo (en hebreo: יהדות רבנית) (transliterado: Yahadut Rabanit) ha sido la forma principal del judaísmo desde el siglo VI, como resultado de la codificación del Talmud de Babilonia. En un principio, surgió a partir de los fariseos y sus creencias. Posteriormente, los principios rabínicos se basaron en la creencia de que en el Monte Sinaí, Moisés recibió de Dios la Torá escrita (el Pentateuco), además de una explicación oral, conocida como la Torá oral (la Mishná), que el profeta Moisés transmitió a su pueblo. El judaísmo rabínico se diferencia de otras denominaciones como el Samaritanismo y el Caraísmo, y también de las creencias de los saduceos, pues estos últimos no reconocían la Torá oral (Mishná) como parte de la revelación divina, ni tampoco aceptaban los procedimientos rabínicos para interpretar la Tanaj. A pesar de que en la actualidad existen profundas diferencias entre las distintas denominaciones judías del judaísmo rabínico con respecto a la autoridad legal de la Halajá, y existe en algunas de ellas la voluntad de desafiar las antiguas interpretaciones, todas ellas se identifican como las descendientes de la misma tradición oral, y del mismo método de estudio talmúdico y rabínico. (es)
- I ndiaidh chódú an Talmuid, sna luathaoiseanna tar éis scrios , sa bhliain 70 A.D., is ón Ghiúdachas Raibíneach nó 'Ghiúdachas na Raibithe' (Eabhrais: "Yehadut Rabanit" - יהדות רבנית) a shíolraíonn na cineálacha éagsúla den reiligiún Giúdach atá againn, sa lá atá inniu ann. Tar éis scrios Iarúsailéim, bhí deireadh leis na searmanais sa Teampall, ionad lárnach na nGiúdach go dtí sin, agus an gcóras casta íobartach a ghabh leis. Is é a rinne na Raibithe ina dhiaidh sin ná an Giúdachas a fhorbairt agus é a chur in oiriúint don saol nua sa Phalaistín faoi réim na Rómhánach. Tháinig an Giúdachas Raibíneach chun cinn i measc na nGiúdach sa , idir an dara agus an séú céad A.D.. Chuir forbairt an Torah ó Bhéal agus an Talmuid smacht ar léirmhíniú an scrioptúir Ghiúdach agus spreag sé cleachtadh reiligiúnach in éagmais an Teampaill, Ba bhunphrionsabal dá gcóras reiligiúnach gur nocht Dia Torah Dúbailte dóibh – an Torah Scríofa .i. an Sean-Tiomna, agus an Torah ó Bhéal, is é sin na dlíthe a nochtadh ar Shliabh Shíonáí agus a tháinig anuas ó ghlúin go glúin gan aon athrú ó aimsir Mhaois go dtí ré na Raibithe. (ga)
- Rabbinic Judaism (Hebrew: יהדות רבנית, romanized: Yahadut Rabanit), also called Rabbinism, Rabbinicism, or Judaism espoused by the Rabbanites, has been the mainstream form of Judaism since the 6th century CE, after the codification of the Babylonian Talmud. Rabbinic Judaism has its roots in Pharisaic Judaism and is based on the belief that Moses at Mount Sinai received both the Written Torah (Torah she-be-Khetav) and the Oral Torah (Torah she-be-al Peh) from God. The Oral Torah, transmitted orally, explains the Written Torah. At first, it was forbidden to write down the Oral Torah because the rabbis feared that it would become rigid and lose its flexibility, but after the destruction of the Second Temple they decided to write it down in the Talmud and other rabbinic texts. Rabbinic Judaism contrasts with the Sadducees, Karaite Judaism and Samaritanism, which do not recognize the Oral Torah as a divine authority nor the rabbinic procedures used to interpret Jewish scripture. Although there are now profound differences among Jewish denominations of Rabbinic Judaism with respect to the binding force of halakha (Jewish religious law) and the willingness to challenge preceding interpretations, all identify themselves as coming from the tradition of the Oral Law and the rabbinic method of analysis. (en)
- Le judaïsme rabbinique (en hébreu : יהדות רבנית, Yahadout Rabbanit) est un courant du judaïsme probablement issu du judaïsme pharisien après la destruction du second Temple en 70 apr. J.-C.. Il s'est structuré du IIe au VIe siècle de l'ère chrétienne, date à partir de laquelle il fut reconnu comme la norme du judaïsme. Seul le judaïsme karaïte, qui comporte aujourd'hui peu d'adhérents, a rejeté après cette date l'autorité des interprétations rabbiniques, les Samaritains s'étant opposés auparavant à tout ce qui n'était pas écrit dans les cinq premiers livres de l'Ancien Testament. (fr)
- Yudaisme Rabinik atau Rabinisme (Ibrani: יהדות רבניתיהדות רבנית Yahadut Rabanit; bahasa Inggris: Rabbinic Judaism atau Rabbinism) adalah bentuk Yudaisme yang telah menjadi alur utama sejak abad ke-6 Masehi, setelah kodifikasi Talmud Babilonia. Tumbuh keluar dari Yudaisme Farisi, Yudaisme Rabinik ini didasarkan pada keyakinan bahwa di Gunung Sinai, Musa menerima dari Allah Taurat Tertulis (Pentateukh) di samping penjelasan lisan, yang dikenal sebagai "Taurat Lisan," yang diteruskan oleh Musa ke seluruh umat.Yudaisme Rabinik kontras dengan pengajaran orang-orang Saduki, Yudaisme Karaite dan Samaritanisme, yang tidak mengakui hukum lisan sebagai otoritas ilahi maupun prosedur rabinik yang digunakan untuk menafsirkan kitab suci orang Yahudi. Meskipun sekarang ada perbedaan yang mendalam di antara denominasi Yahudi dari Yudaisme Rabinik sehubungan dengan kekuatan mengikat dari Halakha (hukum agama Yahudi) dan kemauan untuk menantang interpretasi yang sebelumnya, semua pengikutnya mengidentifikasi diri mereka sebagai yang berasal dari tradisi hukum lisan dan metode analisis para rabi. (in)
- L'ebraismo rabbinico (o rabbinismo) (in ebraico: Yahadut Rabanit - יהדות רבנית) è la forma tradizionale di ebraismo a partire dal VI secolo dell'era volgare, dopo la codificazione del Talmud babilonese. Iniziato dal giudaismo farisaico, l'Ebraismo rabbinico divenne la corrente predominante all'interno della Diaspora ebraica tra i secoli II e VI, con la redazione della Legge orale (Mishnah) e del Talmud quali interpretazioni autorevoli delle Sacre Scritture ebraiche e per incoraggiare la pratica dell'ebraismo, in assenza dei sacrifici al Tempio di Gerusalemme e non più possibili le altre osservanze relative. L'ebraismo rabbinico si basa sulla convinzione che sul Monte Sinai, Mosè abbia ricevuto la Torah (Pentateuco) direttamente da Dio, insieme ad una spiegazione orale supplementare della Rivelazione, cioè la "Legge orale", che è stata trasmessa da Mosè al popolo israelita in forma orale. (it)
- Het rabbijns jodendom (Hebreeuws: יהדות רבנית Jahadut Rabanit) was de opvolger van de Farizeeën na de verwoesting van de Tweede Tempel in het jaar 70. Het ontwikkelde zich van de 2e tot de 6e eeuw, toen het al het normatieve jodendom was. De enige concurrerende joodse richting was en is het Karaïtisch jodendom, een kleine richting die de autoriteit van de rabbijnse interpretatie aanvecht. Hedendaagse richtingen in en subrichtingen rabbijnse jodendom zijn:
* Orthodox jodendom
* Charedisch jodendom
* Modern-orthodox jodendom
* Masorti jodendom (conservatief jodendom)
* Liberaal jodendom
* Reformjodendom
* Reconstructionistisch jodendom (nl)
- ラビ・ユダヤ教（ラビ・ユダヤきょう、ヘブライ語: יהדות רבנית, רבניים、英語: Rabbinic Judaism）は、有史以来実際上のユダヤ人・ユダヤ教の主流派・多数派であり、新約聖書・キリスト教文献によれば、イエス・キリスト時代には「ファリサイ派（パリサイ派）」と呼ばれていたユダヤ教宗派のことである。ラビ的ユダヤ教、ラビのユダヤ教とも。ラビの説教や解説を中心としたユダヤ教であることから、このように呼ばれている。口伝トーラー、紀元後に成文化され編纂されたタルムードなどのラビ文献を聖典としており、通常ユダヤ教と言う場合には、このラビ・ユダヤ教を指す場合が非常に多い。正統派（ダーティー、ヘブライ語: יהדות אורתודוקסית）、超正統派（ハレーディー）をはじめ、有史以来現在まで続く、あらゆるユダヤ人・ユダヤ教の基礎となる傾向が、現実的にラビ・ユダヤ教の流れを汲んでいる。 エルサレムの第二神殿が崩壊するまでは、ユダヤ教においては「サドカイ派」という神殿祭儀を執り行う人たちが力を持っていたが、神殿が崩壊した後は、神殿祭儀を行えなくなったため、サドカイ派も神殿とともに姿を消した。これに伴い、神殿に依存しない、ラビによる律法（ミツヴァー、ハラハー）についての実践と学びを中心としたファリサイ派が生き残ることとなった。（「イエス」をラビと考えた場合、「イエス」の教えは実際には先代の多くのラビ、など当時の多くのユダヤ教宗派に由来し、新しいものではないので、ラビ・ユダヤ教の変種・異端と考えることもできる） ちなみに、ラビもタルムードの権威をも認めず、ただ「モーセのトーラー（ミクラー本文）」のみを聖典とするカライ派（9世紀にはじまる）や、タルムードを完全否定したシャブタイ派（サバタイ派）なども、ユダヤ教の一種であるが、歴史的に伝統的ユダヤ教とは激しい対立を経験し、また現実的に改宗者を受け入れず、非常に少数派である。 ラビ・ユダヤ教の範疇に入ると考えられている超正統派（ミスナグディーム）、およびハシディームは、メシア思想が非常に強く、シャブタイ派（サバタイ派）の影響をも受けていると言われている。 (ja)
- Талмуди́ческий иудаи́зм (раввинисти́ческий иудаи́зм, раввини́зм) — основная форма иудаизма с VI века с периода завершения кодификации Вавилонского Талмуда в качестве наиболее авторитетного толкования Устной Торы. Начал формироваться после разрушения второго Храма в условиях, когда ритуальные жертвоприношения и многие другие древние еврейские религиозные обряды стали невозможны. В основе раввинизма лежит вера в то, что синайское откровение (см. десять заповедей), наряду с Пятикнижием Моисеевым, содержало и его устную интерпретацию или принципы интерпретации, которые передавались из поколения в поколение, пока не были записаны в лаконичной форме в виде Мишны и других сборников — положений устного закона, не вошедших в записанную Мишну. Раввинистический иудаизм контрастирует с саддукеями, караимским иудаизмом и самаритянством, которые не признают ни Устную Тору, ни божественный авторитет, ни раввинские процедуры, используемые для толкования еврейских писаний. Хотя в настоящее время между еврейскими конфессиями раввинистического иудаизма существуют глубокие разногласия в отношении обязательной силы «галахи» (еврейского религиозного закона) и готовности оспаривать предшествующие толкования, все они идентифицируют себя как происходящие из традиции Устного Закона и раввинистического метода анализа. Именно от раввинизма ведут своё происхождение все основные течения современного иудаизма. Несмотря на глубокие различия в подходе к галахе между ними и на разное отношение к пересмотру решений, принятых авторитетами прошлого, все они основаны на раввинистической традиции и методе анализа. Исторически раввинизм противопоставляют караимизму, не признающему авторитет Устной Торы и её принципов интерпретации. В ретроспективе «раввинистическим» называют и иудаизм ранних веков Новой эры (до завершения Талмуда), пришедший на смену библейскому иудаизму в новых условиях. Последователей раввинизма иногда называют «раввини́стами» («раббани́стами», «раббани́тами», от мн. ч. ивр. רבנים, раббани́м, ед. ч. раббáни). Название «раввини́ст» в качестве антонима слову «караим» было широко распространено в те времена, когда значительная часть иудеев исповедовало караимизм (IX—XIII века) и употреблялось как караимами, так и раввинистами (см. «Кузари»). С закатом караимского иудаизма термин стали употреблять реже, так как почти все иудеи являются раввинистами. В Караимско-русско-польском словаре под редакцией Н. А. Баскакова, А. А. Зайончковского, С. М. Шапшала (1974) — караимский вариант слова раббáни или раббáн переводится как «еврей», а его производные — раббáнка как «еврейка» и раббанлык как «иудаизм».Таким образом, исторические антираввинистские высказывания караимов, имеющие религиозную почву, могут быть истолкованы и как антиеврейские, что отражает мнение составителей словаря о нееврейском происхождении караимов и отличии караимизма от иудаизма. (ru)
- Равіністичний юдаїзм або рабинська ера — це рабинський рух, що виник після руйнування другого Єрусалимського храму (70 р. н. е.) і перетворився на основну течію юдаїзму. Приблизно з 200 р. течія має сформований обряд і богослов'я. Характерним для цього руху є, з одного боку, визнання більше влади рабинів, ніж тлумачення священних писань, а з іншого — новий культовий порядок, актуальний для вірних після руйнування храму, що більше не включав жертвоприношення тварин, а робив акцент на здійсненні молебнів. До XI століття розуміння змісту та обсягу письмових юдейських джерел було принципово повним, що заклало основу сучасного іудаїзму. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- Le judaïsme rabbinique (en hébreu : יהדות רבנית, Yahadout Rabbanit) est un courant du judaïsme probablement issu du judaïsme pharisien après la destruction du second Temple en 70 apr. J.-C.. Il s'est structuré du IIe au VIe siècle de l'ère chrétienne, date à partir de laquelle il fut reconnu comme la norme du judaïsme. Seul le judaïsme karaïte, qui comporte aujourd'hui peu d'adhérents, a rejeté après cette date l'autorité des interprétations rabbiniques, les Samaritains s'étant opposés auparavant à tout ce qui n'était pas écrit dans les cinq premiers livres de l'Ancien Testament. (fr)
- اليهودية الربانية יהדות רבנית وتسمى ايضاً «اليهودية الحاخامية» أو «اليهودية التلمودية» أو «اليهودية الكلاسيكية» أو «اليهودية المعيارية» انبثقت من اليهودية الفريسيَة حيث تؤمن بان أساس الاعتقاد أن النبي موسى في جبل سيناء تلقى من الله التوراة المكتوبة ( التوراة الخمسة ) بالإضافة إلى تفسير شفوي يعرف باسم «التوراة الشفوية» التي نقلها موسى إلى الشعب.وهي شكل العقيدة اليهودية السائد بين معظم الجماعات اليهودية في العالم ابتداءً من حوالي القرن التاسع الميلادي وحتى نهاية القرن الثامن عشر. وهي عبارة استخدمها اليهود الفريسيون ليؤكدوا أن النسق الديني الذي يؤمن به الفريق الديني المعادي لهم لا يتمتع بالمطلقية وإنما هو ثمرة جهود الحاخامات الفقهاء أو بما يسموا المفتيين ( الذين فسروا التوراة (الشريعة المكتوبة) وابتدعوا الشريعة الشفوية (التوراة الشفوية أو التلمود) وجعلوها الأساس الذي تستند إليه رؤيتهم الدينية (ar)
- El judaisme rabínic (en hebreu: יהדות רבנית) (transliterat: Yahadut Rabanit) ha estat la forma principal del judaisme des del segle vi, com a resultat de la codificació del Talmud de Babilònia. Al principi, va sorgir a partir dels fariseus i les seves creences. Posteriorment, els principis i creences es van basar en que al Mont Sinaí, Moisés va rebre de Déu la Torà escrita (Pentateuc), addicional a una explicació oral, coneguda com la Torà oral (Mixnà), que Moisés va transmetre al seu poble. El judaisme rabínic es caracteritza i contrasta amb el samaritanisme, el judaisme caraïta i els saduceus, car aquestes religions no reconeixen la Torà oral (Mixnà) com a autoritat divina, ni els procediments per interpretar les escriptures jueves. Malgrat que actualment, existeixen profundes diferèncie (ca)
- Rabena judismo aŭ rabenismo (hebree: יהדות רבנית) (transliterumo: Yahadut Rabanit) estis la ĉefa formo de judismo ekde la 6-a jarcento, rezulte de la kodigo de la Babilona Talmudo. Komence, ĝi estiĝis el la Fariseoj kaj iliaj kredoj. Poste, la rabenaj principoj baziĝis sur la kredo, ke sur la monto Sinajo, Moseo ricevis la skribitan Toraon (la Pentateuko) de Dio, aldone al buŝa klarigo, konata kiel parola Torao (Miŝno), kiun la profeto Moseo transdonis al sia popolo. la rabena judismo diferencas de aliaj tendencoj kiel samarianismo kaj karaismo, kaj ankaŭ de la kredoj de la Sadukeoj, ĉar ĉi-tiuj ne agnoskis la parolan Toraon (Miŝno) kiel parton de la dia revelacio, nek ili akceptis la rabenajn procedojn por interpreti la Tanaĥon. Malgraŭ la fakto, ke ekzistas nuntempe profundaj diferencoj (eo)
- Das rabbinische Judentum oder auch Rabbinische Zeit war eine rabbinische Strömung, die sich nach der Zerstörung des zweiten Jerusalemer Tempels (70 n. Chr.) zur Hauptströmung des Judentums entwickelte und ab ca. 200 n. Chr. maßgeblich Ritus und Theologie prägte. (de)
- El judaísmo rabínico o rabinismo (en hebreo: יהדות רבנית) (transliterado: Yahadut Rabanit) ha sido la forma principal del judaísmo desde el siglo VI, como resultado de la codificación del Talmud de Babilonia. En un principio, surgió a partir de los fariseos y sus creencias. Posteriormente, los principios rabínicos se basaron en la creencia de que en el Monte Sinaí, Moisés recibió de Dios la Torá escrita (el Pentateuco), además de una explicación oral, conocida como la Torá oral (la Mishná), que el profeta Moisés transmitió a su pueblo. El judaísmo rabínico se diferencia de otras denominaciones como el Samaritanismo y el Caraísmo, y también de las creencias de los saduceos, pues estos últimos no reconocían la Torá oral (Mishná) como parte de la revelación divina, ni tampoco aceptaban los pr (es)
- I ndiaidh chódú an Talmuid, sna luathaoiseanna tar éis scrios , sa bhliain 70 A.D., is ón Ghiúdachas Raibíneach nó 'Ghiúdachas na Raibithe' (Eabhrais: "Yehadut Rabanit" - יהדות רבנית) a shíolraíonn na cineálacha éagsúla den reiligiún Giúdach atá againn, sa lá atá inniu ann. (ga)
- Yudaisme Rabinik atau Rabinisme (Ibrani: יהדות רבניתיהדות רבנית Yahadut Rabanit; bahasa Inggris: Rabbinic Judaism atau Rabbinism) adalah bentuk Yudaisme yang telah menjadi alur utama sejak abad ke-6 Masehi, setelah kodifikasi Talmud Babilonia. Tumbuh keluar dari Yudaisme Farisi, Yudaisme Rabinik ini didasarkan pada keyakinan bahwa di Gunung Sinai, Musa menerima dari Allah Taurat Tertulis (Pentateukh) di samping penjelasan lisan, yang dikenal sebagai "Taurat Lisan," yang diteruskan oleh Musa ke seluruh umat.Yudaisme Rabinik kontras dengan pengajaran orang-orang Saduki, Yudaisme Karaite dan Samaritanisme, yang tidak mengakui hukum lisan sebagai otoritas ilahi maupun prosedur rabinik yang digunakan untuk menafsirkan kitab suci orang Yahudi. Meskipun sekarang ada perbedaan yang mendalam di ant (in)
- Rabbinic Judaism (Hebrew: יהדות רבנית, romanized: Yahadut Rabanit), also called Rabbinism, Rabbinicism, or Judaism espoused by the Rabbanites, has been the mainstream form of Judaism since the 6th century CE, after the codification of the Babylonian Talmud. Rabbinic Judaism has its roots in Pharisaic Judaism and is based on the belief that Moses at Mount Sinai received both the Written Torah (Torah she-be-Khetav) and the Oral Torah (Torah she-be-al Peh) from God. The Oral Torah, transmitted orally, explains the Written Torah. At first, it was forbidden to write down the Oral Torah because the rabbis feared that it would become rigid and lose its flexibility, but after the destruction of the Second Temple they decided to write it down in the Talmud and other rabbinic texts. (en)
- L'ebraismo rabbinico (o rabbinismo) (in ebraico: Yahadut Rabanit - יהדות רבנית) è la forma tradizionale di ebraismo a partire dal VI secolo dell'era volgare, dopo la codificazione del Talmud babilonese. (it)
- ラビ・ユダヤ教（ラビ・ユダヤきょう、ヘブライ語: יהדות רבנית, רבניים、英語: Rabbinic Judaism）は、有史以来実際上のユダヤ人・ユダヤ教の主流派・多数派であり、新約聖書・キリスト教文献によれば、イエス・キリスト時代には「ファリサイ派（パリサイ派）」と呼ばれていたユダヤ教宗派のことである。ラビ的ユダヤ教、ラビのユダヤ教とも。ラビの説教や解説を中心としたユダヤ教であることから、このように呼ばれている。口伝トーラー、紀元後に成文化され編纂されたタルムードなどのラビ文献を聖典としており、通常ユダヤ教と言う場合には、このラビ・ユダヤ教を指す場合が非常に多い。正統派（ダーティー、ヘブライ語: יהדות אורתודוקסית）、超正統派（ハレーディー）をはじめ、有史以来現在まで続く、あらゆるユダヤ人・ユダヤ教の基礎となる傾向が、現実的にラビ・ユダヤ教の流れを汲んでいる。 ちなみに、ラビもタルムードの権威をも認めず、ただ「モーセのトーラー（ミクラー本文）」のみを聖典とするカライ派（9世紀にはじまる）や、タルムードを完全否定したシャブタイ派（サバタイ派）なども、ユダヤ教の一種であるが、歴史的に伝統的ユダヤ教とは激しい対立を経験し、また現実的に改宗者を受け入れず、非常に少数派である。 (ja)
- Het rabbijns jodendom (Hebreeuws: יהדות רבנית Jahadut Rabanit) was de opvolger van de Farizeeën na de verwoesting van de Tweede Tempel in het jaar 70. Het ontwikkelde zich van de 2e tot de 6e eeuw, toen het al het normatieve jodendom was. De enige concurrerende joodse richting was en is het Karaïtisch jodendom, een kleine richting die de autoriteit van de rabbijnse interpretatie aanvecht. Hedendaagse richtingen in en subrichtingen rabbijnse jodendom zijn: (nl)
- Равіністичний юдаїзм або рабинська ера — це рабинський рух, що виник після руйнування другого Єрусалимського храму (70 р. н. е.) і перетворився на основну течію юдаїзму. Приблизно з 200 р. течія має сформований обряд і богослов'я. Характерним для цього руху є, з одного боку, визнання більше влади рабинів, ніж тлумачення священних писань, а з іншого — новий культовий порядок, актуальний для вірних після руйнування храму, що більше не включав жертвоприношення тварин, а робив акцент на здійсненні молебнів. (uk)
- Талмуди́ческий иудаи́зм (раввинисти́ческий иудаи́зм, раввини́зм) — основная форма иудаизма с VI века с периода завершения кодификации Вавилонского Талмуда в качестве наиболее авторитетного толкования Устной Торы. Начал формироваться после разрушения второго Храма в условиях, когда ритуальные жертвоприношения и многие другие древние еврейские религиозные обряды стали невозможны. Последователей раввинизма иногда называют «раввини́стами» («раббани́стами», «раббани́тами», от мн. ч. ивр. רבנים, раббани́м, ед. ч. раббáни). (ru)
|
.jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}