Flakpanzer I
В 1940 році, під час бойових дій у Франції підрозділу ППО мали на озброєнні 20-мм автоматичну гармату на шасі 1-тонного напівгусеничного тягача (Sd Kfz 10/4), недолік якого виявився дуже незабаром — він був не броньованим. Потреба в такій гусеничній машині, що мала б броньовий захист екіпажа, була усвідомлена вже в 1940 році, але в період військових успіхів не було часу на її розробку. Як базу вибрали шасі застарілого легкого танка Panzer I Ausf. A. Для цього були причини: через обмежені можливості виробництва озброєнь пріоритетним напрямком був випуск бойових танків. Використання їхніх ходових частин для переробки в зенітні танки не розглядалося — зрештою була досить велика кількість застарілих легких танків, які могли придатися для цього.
Про історію створення зенітного танка (Flakpanzer I), на жаль відомо дуже мало. Згідно В. Шпільбергеру, розпорядження про переробку ходової частини виходило від Відділу технічного-артилерійсько-технічного постачання сухопутних військ (Heerswaffenamt/WaPruf 6) і було спрямовано двом фірмам — Alkett (Berlin-Tegel) і Daimler-Benz (Berlin-Marienfelde). Однак інші джерела затверджують, що переробка здійснювалася на фірмі Stoewer у Штєттінє. Тому більше ймовірним представляється припущення, що Stoewer взяв на себе остаточну зборку деталей. Основні шасі для переробки надала 1-я рота 610-го транспортного батальйону (Minitiontransportabteilung 610) де Panzer I Ausf. А використовувалися як транспортери боєприпасів. Як озброєння зенітного танка використалася 20-мм автоматична зенітна гармата Flak 38 з бойовою скорострільністю 220 пострілів у хвилину. Створена для Panzer I Ausf. А ходова частина була в багатьох відносинах невдалою, що вело до труднощів для майбутніх екіпажів: базова машина, спочатку розрахована на екіпаж із двох чоловік при повному бронезахисту, повинна була тепер мати екіпаж від 5 до 8 чоловік, а це значно збільшувало навантаження на ходову частину. Заднє напрямне колесо (лінивець) було на рівні землі, тому при швидких поворотах танк скидав гусениці, що при використанні зенітного знаряддя для стрілянини по наземним цілям могло привести до фатальних наслідків.
Так само в танка була досить ненадійна трансмісія й слабкий двигун в 57 к. с., що довго доставляв неприємності, швидко нагрівався: і на глушителях можна було навіть обпалити пальці. Багато недоліків вели до необхідності створення поліпшеного варіанта на шасі Panzer I Ausf. В, що в 1941 р. однаково вже був застарілим. Хоча в цій модифікації було більше місця для екіпажа, базовою моделлю чомусь була обрана ходова частина Ausf. А. Всі ці істотні недоліки вказували на те, що при цій переробці треба було зробити зенітний танк мобільним, всюдихідним й у найкоротший час. Призначався він для боротьби з низколітаючими літаками в похідних порядках сухопутних військ.
Щоб забезпечити гарматі оптимальний центр ваги, лобова броня була переміщена вперед на 18-20 см. Для збільшення площі гарматна платформа була постачена додатковими закріпленими на шарнірах стулками. Бічні стулки були з неброньованої сталі й тому не забезпечували захист від вогню піхоти супротивника, а задня стулка більшою мірою служила як опора для частин озброєння. На заново створеній платформі зенітна гармата Flak 38 стосовно осі машини була зміщена вправо, за рахунок чого водій одержав кращий доступ до відділення керування. Сама гармата не була закріплена «намертво» і могла бути вручну демонтована силами розрахунку за 4 хвилини й за 6 хвилин знову встановлена на платформу. Особиста з��роя — карабіни Маузер 98К. Частина боєприпасів для гармати укладалися усередині танка за сидінням водія. Більша частина боєприпасів і запасні стовбури до знаряддя перевозилися в спеціальному причепі (Sd. Ah.51), там же в дерев'яних ящиках перевозилися й особисті речі екіпажа. Для причепа Sd. Ah. 51 зенітний танк одержав новий подовжений зчіпний пристрій. Зв'язок між машинами здійснювалася за допомогою сигналів, що подаються прапорцями, тому що радіоустаткування було демонтовано.
Таким чином, зроблений серією в кількості 24 одиниць, Flakpanzer I став першим зенітним танком вермахту.
Наприкінці серпня 1941 року батальйон залізничним транспортом проїхав через Берлін, Дрезден, Будапешт, Прагу, у Румунію в район Ясс. Відтіля почався «довгий марш» — щонайменше 600 км — у передбачуваний район бойових дій на південній ділянці Східного фронту.
Спочатку на батальйон були покладені завдання по охороні мостів через Дніпро. Доцільність використання зенітного танка надзвичайно успішно реалізувалася застосуванням його як гарматну платформу для 2-cm Flak, що вражає повітряні цілі. Однак досить проблематичним представляється постійне використання його проти наземних цілей, так само як і при використанні штурмових знарядь, у цьому випадку була необхідно взаємодія із власною піхотою. Але під вогнем супротивника вона часто залишалася лежати й не могла забезпечити захист зенітних танків від флангового вогню. При рішучій протидії, застосування зенітних танків у наземному бої часто призводило до їхньої загибелі. Найнебезпечнішим супротивником екіпажа зенітного танка були при цьому розрахунки протитанкових рушниць, що ведуть вогонь із добре обладнаних траншів. Радянські підрозділи мали на озброєнні значну кількість таких рушниць (14,5-мм ПТРД і ПТРС), які легко пробивали 13-мм броню Panzer I Ausf. A на відстані 500 м.